02.02.1897 — Народився Євген Маланюк. Біографія Маланюка типова для багатьох його ровесників. Старшина армії Української Народної Республіки, емігрант — Польща, Чехія, знову Польща, Німеччина і США. Заробляючи на життя фізичною та інженерною працею, увесь свій талант віддав українській культурі. Був її творцем і дослідником. Творчості Маланюка притаманні філософські узагальнення в поезії та поетична флористичність у філософських есе. Наприклад: «Як в нації вождів нема — тоді вожді її поети», «Може, найважливішим із наших завдань як національної спільноти, є і буде пізнати себе». Євген Маланюк назвав також головного ворога українського народу взагалі і кожного українця зокрема — малоросійство. Його двотомна «Книга спостережень» (збірка культурологічно-філософських есе) є однією з найважливіших праць, створених українською еміграцією.Помер 16 лютого 1968 р. у США.
03.02.1929 — Закінчився Перший Конгрес Українських Націоналістів, у відозві якого, зокрема, зазначалось: «Боротьба Української Нації за незалежність у рр. 1917–20 скінчилася поразкою. Поневолення України змінило лише форму. Кількість окупантів української землі збільшилася
Але в огні боротьби вибуяло в українському народі незламне прагнення волі й остаточно оформився ідеал Незалежної Соборної Української Держави, який серед тяжких обставин сучасности владно кличе Українську Націю до продовження боротьби аж до остаточної перемоги.
Цей ідеал ліг в основу нового українського світогляду й нового творчого чину, — в основу українського націоналізму. Конгрес покликав до життя й чинну Організацію Українських Націоналістів, що має охопити всі існуючі націоналістичні групи, та ухвалив головні засади українського націоналізму». Головою ОУН обрано полковника Євгена Коновальця.
8–9.02.1897 — Проведено перепис населення Російської імперії (крім Буковини, Галичини, Закарпаття), це був своєрідний референдум української соборности під тяжким гнітом царату. Ті, хто називалися «малороссами», «южнороссами», «русинами», «поліщуками» і т.?п., віддзеркалились у морі цифр великим народом — 23,5 млн — і мали абсолютну більшість — 72?% — на етнічних землях, причому без тих, хто зрікся рідної мови.
Найбільший відсоток українців мали Полтавщина (92,3), Харківщина (80,5), Поділля (80,1), Київщина (79,2). Найменший — Таврія з Кримом (42,2), а росіяни –27,9?%.
За переписом 2001 р., в Україні українців –78?%, росіян –18?%. Держава з такою перевагою титульної нації вважається мононаціональною. Тому твердження, що Україна — багатонаціональна держава — від лукавого.
10.02.1895 — Народився Вільгельм фон Габсбург у Далмації в родовому маєтку батька — ерцгерцога Карла Степана Габсбурга. На початку Першої світової війни Вільгельма Габсбурга призначено до 13?го уланського полку, який складався переважно з українців Золочівського повіту. Ерцгерцог швидко українізував свою частину, позбувшись поляків та угорців, а сам поглиблено вивчав українську мову. Вдячні вояки подарували своєму командирові вишиту сорочку. 4 лютого 1917 року «Вісник Союзу Визволення України» надрукував фото Вільгельма Габсбурга у вишиванці, що й спричинило появу прізвиська «Вишиваний».
Популярність Вільгельма Габсбурга серед українців була такою великою, що до нього не раз зверталися військовики та політики з пропозицією очолити повстання проти гетьмана Скоропадського та перебрати владу. А сам Скоропадський тричі надсилав до Берліна ноти із домаганням відкликати з України архікнязя Вільгельма. Врешті, його разом із січовими стрільцями було відправлено із Наддніпрянщини до Чернівців.
Після поразки Визвольних змагань Василь Вишиваний не полишає «українського питання», допомагає емігрантам.
Після Другої світової війни СМЕРШ викрадає Вишиваного з Відня, йому «світило» 25 років ув’язнення. Проте Габсбург-Вишиваний помирає 18 серпня 1948 р. у лікарні тюрми №?1 Києва.
18.02.1856 — Народилася Софія Русова — основоположниця української дошкільної педагогіки, просвітниця, визначна діячка України. Маючи музичний талант, вона пожертвувала музичною кар’єрою заради служіння людям на ниві освіти. «Скільки разів пізніше я каялася в цьому рішенні, коли буденна педагогічна праця мене не задовольняла, скільки разів я залишала її, шукала задоволення в літературній роботі, але для цього мені не вистачало здібностей, а життя знову й знову в різних обставинах кликало мене до цієї самої “педагогіки”», — напише у своїх мемуарах Софія Русова.Померла 5 лютого 1940 р. у Празі, похована на Ольшанському кладовищі неподалік могили відомого українського поета Олександра Олеся.
21.02.1878 — Народився Осип Микитка у с. Заланові, тепер Івано-Франківської области. Закінчив гімназію і офіцерську школу австрійської армії. У Першій світовій війні служив кадровим офіцером австрійської армії на Албанському фронті, а 3 січня 1918 р. був призначений командиром Легіону УСС. У січні 1919 р. очолив 1?й корпус Української Галицької армії (УГА), який брав участь у звільненні Києва від більшовиків 31 серпня 1919 р. 8 листопада 1919 р. Осип Микитка указом президента ЗУНР Євгена Петрушевича був призначений командувачем УГА замість Мирона Тарнавського, відданого під суд польового трибуналу за укладення союзу з денікінцями. Однак і Осип Микитка 17 листопада 1919 р. змушений був оновити договір з денікінцями. У січні–лютому 1920 р. виступив проти переходу УГА на бік більшовиків. За це 10 лютого 1920 р. його було заарештовано «ревкомом УГА» і передано в Одесі командуванню Червоної армії. За відмову очолити дивізію Червоної армії розстріляний у серпні 1920 р. під Москвою.
21.02.1942 — У катівнях гестапо у Києві загинула Олена Теліга — поетеса, патріотка, член Культурницької референтури ОУН-мельниківців. Її творчість, життя і смерть були під забороною в радянській Україні. Лише 21 лютого 1992 року за ініціативою Голови ОУН Миколи Плав’юка у Бабиному Яру було встановлено хрест на символічній могилі і вшановано пам’ять Олени Теліги та її полеглих побратимів. У жовтні 1941 року вона повернулась із еміграції в Київ, щоб «гоїти рани нашої нації і розбудовувати українське життя» всупереч намірам окупантів. Олена Теліга мала прогностичний дар. У своїх поезіях вона передбачала своє повернення в Україну і навіть свій трагічний кінець. Однак моральний максималізм не дозволив їй рятувати власне життя. Попереджена про загрозу арешту, не погодилася виїхати з Києва, окупованого німцями, бо не могла допустити, щоб хтось дорікнув їй, що своїми творами закликала до подвигу, а сама відступила в момент небезпеки. Олена Теліга воліла за краще вмерти, ніж уступити поле бою ворогові, і вона впала на полі бою.24.02.1842 — Народився Юліян Романчук — довголітній провідник галицьких українців, визначний громадський та культурно-освітній діяч (педагог, письменник та журналіст). Батько й дід художників Романчука Тита і Романчука Антона.
Член-засновник материнського товариства «Просвіта» (1868), один із засновників НТШ (1873), «Рідної школи» (1881), співзасновник Національно-Демократичної партії. 10 листопада 1918 р. Романчук у Львові прийняв присягу членів Державного Секретаріату ЗУНР. Засновник і видавець газети «Батьківщина», співзасновник і співробітник газети «Діло». Редактор-видавець творів Шевченка в Галичині, упорядник підручників для шкіл. Помер 22 квітня 1932 р. у Львові.
25.02.1909 — Народився Микола Климишин (псевд. Непоборний), український політичний діяч, член ОУН у Галичині. Ще у студентські роки, навчаючись у Краківському університеті, брав участь в українському націоналістичному русі. Був у 1934 р. заарештований та засуджений до довічного ув’язнення за участь у замаху на міністра закордонних справ Польщі. У 1941–1945 роках брав активну участь у діяльності Похідних груп ОУН. З 1949 року живу у США. Автор спогадів «В поході до волі» (1975). Помер 2003 р. у США.
27.02.1664 — Поляки біля Новгород-Сіверського розстріляли Івана Богуна — українського військового і державного діяча, козацького полководця. З початком Визвольної війни українського народу у 1648 р. Іван Богун став одним зі сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького. У трагічній Берестецькій битві 30 червня 1651 р. він вивів з оточення основні сили українського війська.У політичному спектрі української козацької держави Іван Богун був постійним опозиціонером. Так, він рішуче виступив проти укладення Богданом Хмельницьким Білоцерківського договору (28 жовтня 1651 р.), засуджуючи політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. У 1654 р. Богун був у числі противників курсу Хмельницького на союз із Москвою. Згодом очолив антимосковську старшинську опозицію, але й був проти зближення з Польщею чи Туреччиною. У 1662 р. Кальницький полковник Іван Богун був ув’язнений поляками, але король Ян ІІ Казимир звільнив його в обмін на участь у поході на Лівобережну Україну. Однак згодом був обвинувачений у зносинах з Москвою та урядом Івана Брюховецького і вбитий.