У хрещенський Святвечір, 18 січня 2012 року, в залі головної скарбниці шедеврів історії духовного багатства України — Національного музею українського народного декоративного мистецтва — відбулась урочиста презентація книги доктора мистецтвознавства, професора, члена-кореспондента Національної академії мистецтв України, завідувачки відділу декоративно-прикладного мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики, етнології ім. М. Т. Рильського НАН України Тетяни Кара-Васильєвої — «Історія української вишивки».В обговоренні книги Т. В. Кара-Васильєвої, яку Вчена рада УМФЕ висунула на здобуття Національної премії України імени Тараса Шевченка, із розлогими промовами виступили провідні українські мистецтвознавці — доктор мистецтвознавства Ольга Лагутенко; кандидат мистецтвознавства, народний художник України, дійсний член Української академії архітектури Людмила Щоголь, кандидат мистецтвознавства Олексій Роготченко, заслужений працівник культури України, директор видавництва «Мистецтво» Ніна Прибега, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України імени Тараса Шевченка Зоя Чегусова та інші.
Але справедливо, що першій слово від директора НМУНДМ, заслуженого працівника культури України Адріани В’ялець, яка головувала на презентації, було надано авторці книги Тетяні Кара-Васильєвій, яка детально розповіла присутнім передісторію свого видання і особливості кожного із семи розділів книги.
Зокрема, у вступі до книги стисло описано особливості історичного розвитку вишивки в Європі. Цікавим є факт, що лише наприкінці ХІХ ст., з визнанням вишивки як художнього явища культури, почалося її вивчення.
У розділі «З глибини віків», аналізуючи найвідоміші пам’ятки мистецтва скіфів і сарматів із фрагментами умовних зображень вишиваного одягу, Кара-Васильєва намагається простежити і реконструювати стародавнє минуле вишивки, яка найдовше утримувала і ретельно зберігала образи й уявлення, пов’язані із язичництвом.На підставі вивчення взірців давньоруської мініатюри і фрескового живопису, археологічних знахідок, літописних джерел дослідниця робить висновок про високий рівень мистецтва золотого шитва в період Київської Руси (ХІ — ХІІІ ст.) у розділі «Золоте шитво Київської Руси».
— Золота вишивка України-Руси, — доводить Кара-Васильєва в розділі «Церковне гаптування ХІV — ХVІІІ ст.», — була тим живильним ґрунтом, на якому формувалося й розвивалося гаптування в пізніші часи. Гаптовані вироби настільки цінувалися, стверджує вона, що їх старанно зберігали, передаючи у спадок нарівні із коштовностями.
Багато уваги в цьому розділі приділено аналізу мистецтва монастирського шитва — одного з визначних явищ національної культури, притаманних православному світові. З другої половини ХVІІ ст. починається небачене доти піднесення культури, освіти, мистецтва, про що захоплено оповідає Кара-Васильєва. Період Гетьманщини характеризується бурхливим розвитком шитва, пов’язаним зі зростанням попиту старшини на пишно оздоблені речі побуту та вбрання. Авторка розповідає про найкращі зразки літургійного шитва, а також речей ХVІІ — ХVІІІ ст., що прикрашали побут заможної української шляхти. Відомо, що золотим шитвом прикрашали сорочки, жупани, жіночі літники, корсетки, очіпки.
Кара-Васильєва чітко простежує і виявляє родові зв’язки між вишивкою, іконою, гравюрою, монументальним мистецтвом зазначеного періоду, запевняючи, що пам’ятки українського гаптування — це синтез творчости іконописців, які створювали мистецький образ, робили попередні прориси, та черниць, котрі безпосередньо втілювали малюнок у тканині. Саме за прорисами, іноді й за безпосередньої участи відомих художників ХVІІ — ХVІІІ ст. Леонтія Тарасевича, Івана Щирського та ін., майстрині творили високохудожнє шитво в жіночих монастирях, які дуже часто ставали центрами культури і просвітництва.Уперше саме Кара-Васильєва на підставі віднайдених нею архівних даних висвітлила діяльність Києво-Вознесенського монастиря на чолі з ігуменею Марією Магдалиною, матір’ю гетьмана Мазепи, та її близьких родичок Мокієвських.
У розділі «Художники-живописці і вишивка ХІХ століття» авторка справедливо віддає перевагу описові і аналізу унікальних вишитих творів Олени Прахової — дочки видатного київського мистецтвознавця, археолога і художнього критика професора Андріана Прахова, яка виконала для Володимирського собору в Києві плащаницю за ескізом Віктора Васнецова.
Видово-хронологічний принцип охоплення великого фактажу визначає специфіку розділів «Українська народна вишивка» та «Український рушник». Величезний цікавий матеріал, що його дослідниця опрацьовувала упродовж багатьох років, у згаданих розділах систематизовано за локальними ознаками етнографічних регіонів, на які розподілено територію України, — Середнє Подніпров’я, Полісся, Поділля, Південь, Карпати, Прикарпаття.
Умінням знайти власну точку зору на мистецькі явища, нестандартністю мислення авторки вирізняється найбільший розділ книги «Вишивка ХХ століття» з такими його підрозділами, як «Пошуки художників-авангардистів на початку століття», «Парадигма соціалізму і народна вишивка 30–50?х», «Оновлення стилістики і пошук нових шляхів 60–80?х», «Традиції і сучасність».
Я з приємністю взяла участь в обговоренні цього видання. Передусім тому, що це справжня чарівна книга, яка захоплює своєю глибинною змістовністю і магічним візуальним рядом. А по?друге, тому, що автором її є шановна Тетяна Валеріївна Кара-Васильєва, яка має беззаперечний авторитет серед нас — її колег. Вона відома своєю бездоганною репутацією професіонала, талановитого мистецтвознавця, що об’їздила з експедиціями всі регіони України, ґрунтовно вивчаючи народне мистецтво. Вона уславилась як допитливий дослідник історії мистецтва, достеменно ознайомлений із фондосховивщами усіх музеїв і приватних колекцій, з державними і приватними архівами України.
Жінка невсипущої енергії, Кара-Васильєва видала за свою довгу професійну діяльність, незважаючи на її молоді літа, 360 праць, серед яких –23 книжки — здебільшого популярні видання і навчальні посібники. Але, безперечно, особливе місце серед них займає книга, яку Вчена рада УМФЕ висунула на здобуття Національної премії України імени Тараса Шевченка. Це справжній літопис української вишивки, фундаментальна книга, яка на сьогодні є найповнішою історією нашої духовної окраси, що яскраво презентує українську культуру і всебічно розкриває талановитість нашої нації. Видання має високий рівень з професійної точки зору, але викладене поетично-образною, дохідливою для широкого кола читачів мовою — майже для усіх верств читацької аудиторії.
Чудова книга Кара-Васильєвої є першою спробою в Україні дати цілісну, переконливу картину еволюції найсамобутнішого з видів українського декоративного мистецтва. І автор її, поступово висвітлюючи усі історичні етапи розвитку української вишивки — від часів її зародження (приблизно ІV — ІІІ тисячоліття до н.?е.) до початку ХХІ століття, — цікаво розповідає про роль і місце вишивки в оформленні одягу, житла, про використання її у храмових інтер’єрах, під час різноманітних культових свят і народних обрядів у ті чи ті часи.
Зауважмо, що це — книга, яка ґрунтується на багатьох музейних, архівних, археологічних, літературних матеріалах, викликає особливу повагу до її автора — адже в наш час, позначений «фрагментарністю свідомости», коли і автори, і читачі дедалі більше призвичаюються до, так би мовити, «легких жанрів» з необтяжливими «малими формами», мало хто в мистецтвознавстві насмілюється на епічний жанр, на монументальність і широкоформатність дослідження.
Завдяки цьому, без перебільшення — історико-етнічному, мистецтвознавчому полотну Кара-Васильєвої, світ вишивки в Україні сприймається як зворушлива розповідь про думки і почуття людини, про світ краси і фантазії, про всесвіт невмирущих образів давньої міфології, звичаїв і уявлень наших предків.
Пам’ятаю, що це дивовижне за своєю естетикою видання захопило мене з першого погляду. Це, без сумніву, заслуга і автора, і колективу неперевершеного українського видавництва-ветерана «Мистецтво» на чолі з «генералом книговидавництва» п. Ніною Прибегою. І цілком справедливо, що книга ця отримала безліч схвальних рецензій у поважних часописах і багато дипломів, серед яких —Диплом за перше місце в номінації «Візитівка» в Х Всеукраїнському рейтингу.
Це видання, що є алмазним вінцем багаторічного служіння мистецтвознавству Тетяни Кара-Васильєвої, переконана, заслуговує на найвищі державні відзнаки і нагороди, та насамперед — гідне головної вітчизняної нагороди — Національної премії України імени Тараса Шевченка.
Зіркова презентація книги Т. В. Кара-Васильєвої вершилась напередодні великого свята Водохреща і Богоявлення Господня під час експонування виставки сучасного декоративного мистецтва «Ангеле мій, охоронцю мій» (організатори — Українська секція Міжнародної асоціації арт-критиків АІСА, НМУ НДМ). Усі ангели, створені талановитими київськими художниками професійного текстилю, кераміки, скла, стоять на охороні чести книги-шедевру Т. В. Кара-Васильєвої «Історія української вишивки» (К.: Мистецтво, 2008) і просять Всевишнього про щасливу долю під час голосування ІІІ туру членами Шевченківського комітету в лютому 2012 року, де вирішуватиметься доля Премії 2011 року.