Віктор Янукович оголосив про бажання внести зміни до Основного закону України, оскільки нині чинний дещо обмежує його повноваження
Нещодавно ми відзначили 14ті роковини з дня прийняття Конституції України. З того дня минуло не так уже й багато часу, а якщо говорити у історичному вимірі, то взагалі обмаль, але весь цей час Конституція, висловлюючись спортивною термінологією, тримає удари. Маю на увазі численні спроби можновладців її змінити. Нагадаю, що, підписавши Конституцію 28 червня 1996 року, тодішній Президент України Леонід Кучма вже через чотири роки спробував змінити її зміст, стверджуючи, що робить це «виключно в інтересах виборця». Якого саме — не пояснив. Мабуть, самого себе і найближчого оточення, бо ті зміни, які він пропонував, були на руку насамперед йому. Наприклад, передбачали запровадження двопалатного парламенту, зменшення депутатського корпусу до 300 осіб, обмеження їхньої недоторканости тощо. Народ підтримав новації свого Президента, але вони, як це передбачено чинним законодавством, не були затверджені парламентарями. Що й не дивно…
У 2004?му внесли зміни до Конституції, в результаті чого Україна з президентсько-парламентської країни стала парламентсько-президентською. Ініціатори цих змін теж прикривалися інтересами виборців, які начебто уповноважили їх на зміни, головною метою яких стало обмеження владних повноважень Президента. Процес цей відбувався на тлі жорсткого протистояння біло-блакитних і помаранчевих. Якщо називати речі своїми іменами, то зміни, внесені до Основного закону України, пов’язали — за великим рахунком — Віктора Ющенка по руках і ногах, заважаючи реалізації багатьох його обіцянок, даних на Майдані. Бо ж одного року, коли він був наділений тими ж повноваженнями, що і його попередник, виявилося надто замало для проведення задекларованих реформ. Більш того, ці зміни, які так вихваляв Олександр Мороз, часто провокували непорозуміння, а то й гучні скандали між Президентом і Прем’єр-міністром, іншими високопосадовцями.
Зважаючи на це, В. Ющенко вже незадовго до президентських виборів 2010 року ініціював зміни до Конституції, сподіваючись, напевно, на свою перемогу.
Не дрімали, як мовиться, і його супротивники: парламентські фракції БЮТ і Партії регіонів, які на людях декларували свою непримиримість, але в умовах підвищеної конфіденційности розробили власний проект Основного закону, однією з фішок якого була норма, що передбачала обрання Президента не загальнонаціональним голосуванням, а в парламенті. Віктор Ющенко тоді заявив, що «допоки він Президент, цього ніколи не буде». Але до відкритого протистояння між главою держави та ініціаторами такого кроку не дійшло: і Тимошенко, і Янукович не зуміли до кінця домовитись про розподіл владних повноважень. Зокрема, преса писала, що Янукович, знаючи характер і звички пані Тимошенко, побоявся, що «вона і його кине, як кинула Ющенка».
Сьогодні знову чути голоси про внесення змін до Конституції України. На цей раз уже від чинного Президента Віктора Януковича. Аргументи все ті ж: надто куці владні повноваження, щоб реалізувати передвиборчі обіцянки, поліпшивши життя мільйонам співвітчизників. Обіцянки солодкі. Настільки, що важко їх не підтримати. Але повірити в них може лише людина, далека від політичного життя в Україні, яка не здатна аналізувати поведінку, вчинки людей, які вже давно при владі, при чому перебували й до цього на найвищих її щаблях. Варто подивитись на перші кроки нової влади, щоб переконатись, як вона переймається проблемами пересічного українця. Наприклад, жоден депутат-регіонал не підтримав законопроект України, який передбачав підвищення розміру виплат малозабезпеченим громадянам, хоча свого часу саме ПР його і запропонувала, не підтримали регіони і пропозиції щодо підвищення зарплатні медичним працівникам, а в Державному бюджеті на 2010 рік залишилися здебільшого цифри, закладені попередниками уряду Азарова. Невже для того, щоб ухвалити відповідні рішення і приступити до їх виконання, потрібні ширші повноваження глави держави? Хіба їх замало, щоб не призначати на урядові посади людей, які не приховують своїх україноненависницьких поглядів, всіляко паплюжачи нашу історію? Чи для того, щоб підконтрольний уряд виконував усі доручення Президента, їх теж не вистачає? А, може, нашому гаранту муляють очі ті повноваження «старшого брата» Дмитра Медведєва, який має практично необмежену владу? Щоправда, здебільшого на папері, бо реалізувати їх повною мірою не може, оскільки є ще й Володимир Путін — «тіньовий» президент…
Словом, повноважень у нашого гаранта замало. Натомість їх вистачає для інших «важливих справ». Зокрема, повним ходом відбувається здача національних інтересів, свідченням чого є ті ж харківські домовленості, що передбачають подовження перебування Чорноморського флоту в Криму, наміри написання спільного українсько-російського підручника з історії, за яким навчатимуться наші діти тощо.
Сьогодні Янукович має підтримку так званої коаліції. Як вона сформована — відомо. Втім, сьогодні справа не стільки як її «зшили», скільки в її здатності підтримувати Президента й уряд. І слід зазначити, що поки що вона їх підтримує. Більш того, Президент України Янукович, не маючи тих юридичних важелів керування державою, які мав Кучма, фактично має їх. Адже уряд у всьому його слухає, а Президент, який, нагадаю, фактично не має впливу на міністрів (окрім міністрів оборони і закордонних справ), погрожує їм покараннями в разі невиконання власних вказівок тощо. Щоправда, керувати так дещо складніше. Тому, мабуть, регіонали і ведуть останнім часом розмови про необхідність внесення змін до Конституції, які б дозволили їх ставленику бути справжнім господарем у країні. Таким, як Кучма, який і вивів колись Януковича у велику політику.
Політологи кажуть, що оновлену Конституцію ми можемо отримати вже восени поточного року, коли влада на виборах до місцевих органів влади проведе водночас і референдум щодо внесення змін і доповнень до нині діючої. Їй потрібно поспішати, поки рейтинг дозволяє проводити подібні заходи. Українці, втомлені від протистояння у владних коридорах, яке спостерігалося до недавнього часу, можуть проковтнути і цю наживку, підтримавши ініціативи теперішньої влади, вкотре купитись на солодкі обіцянки зробити життя кращим і веселішим. Тоді Президенту не потрібні будуть ні коаліція, ні уряд для того, щоб реалізувати будь-яке рішення. Скажімо, виконати будь-яку забаганку «братів-росіян чи найближчого оточення. Досить влучно з цього приводу висловився народний депутат від НУ–НС Юрій Ключковський, який сказав буквально наступне: «Після рішення Конституційного Суду щодо можливости входження депутатів у коаліцію на індивідуальній основі, сьогодні можна говорити, що Президент очолює і виконавчу, і законодавчу, і судову гілки влади, а також правоохоронні органи та Конституційний Суд. Я не знаю, що ще залишилось, що не очолює Президент».
Правда, для того, щоб потім затвердити результати змін до Конституції, потрібно 300 голосів, яких на сьогодні коаліція не має. Але вони можуть віднайтися. Як віднайшлися нещодавно майже 260. Щоправда, наш парламент настільки непередбачуваний, що може — хоча в це важко повірити — підсунути і свиню ініціаторам змін до Основного закону. Наприклад, не можна, як прогнозують політологи, повністю виключати виходу з коаліції деяких депутатів і навіть фракцій, владні повноваження керівників яких у такому випадку будуть суттєво обмежені.