глобальний етноцид українців
«КУЛЬТУРНА» БРЕХНЯ ПРО ДРУЖБУ ДВОХ НАРОДІВ
В Україні формується простір альтернативних сподівань щодо можливости проукраїнських дій нової проросійської влади. Якщо хтось має такі надії і зволікає з рішучою громадською реакцією на відверті прояви московської волі у процесі ствердження української нації, Інформагенція ПРО пропонує ознайомитися з історичною логікою культурного діалогу Росії з Україною впродовж останнього півтисячоліття. То є факти справжніх відносин цих двох країн, які більше нагадують стосунки ката і жертви, а не єлейну брехню про дружбу двох народів
1686 р. — ліквідація автономної української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.
1689 р. — заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.
1690 р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новые книги» — книжки П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського та інших, писані тодішньою українською літературною мовою.
1708 р., листопад — руйнація за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з надзвичайною жорстокістю замордовано всіх жителів — 6 тисяч чоловік, жінок і дітей, а місто дощенту знищено).
1720 р. — Указ Петра І про заборону друку нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням наказано було привести у відповідність із російськими.
1721 р. — Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.
1729 р. — Указ царя Петра II, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
1755, 1766, 1769, 1775, 1786 роки — заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.
1764 р. — інструкція Катерини II князю О. В’яземському про посилення зросійщення України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1769 р. — указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
1784 р. — зросійщення початкової освіти в Україні.
1786 р. — заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов’янських текстів. Наказ про обов’язковість російської мови в Київській академії.
1800 р. — наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко.
1817 р. — закриття Києво-Могилянської академії.
1831 р. — скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).
1834 р. — відкриття Київського імператорського університету з метою зросійщення Південно-Західного краю.
1847 р., 5 квітня — арешт і заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати, що було рівнозначне ув’язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).
1862 р. — закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.
1863 р., 18 липня — циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П. Валуєва про заборону друку книг українською мовою в Російській імперії.
1869,1886 рр. — укази царської адміністрації про доплати чиновникам російського походження в Україні за успіхи у зросійщенні.
1876 р., 18 травня — таємний Ємський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друку українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень із нотами.
1881 р. — циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз’яснення Ємського указу всім губернаторам Росії.
1881 р. — заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
1883 р. — заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля), діяла протягом десяти років (до 1893 р.).
1888 р. — Указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
1895 р. — заборона українських книжок для дітей.
1899,1903 рр. — заборона української мови на Археологічному з’їзді в Києві та на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві.
1907 р. — закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905–1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.
1908 р. — указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльности в Україні.
1910 р. — циркуляр П. Столипіна про заборону створення неросійських асоціацій, у тому числі українських та єврейських, незалежно від їхньої мети.
1914 р., березень — заборона царським режимом святкування 100?річчя від дня народження Т. Шевченка.
1914 р. — указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром Товариства «Просвіта», руйнування бібліотеки наукового товариства імени Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.
1921 р., 21 листопада — розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом Ю. Тютюнника під м. Базар на Житомирщині.
1921–1923 рр. — голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок чого загинуло близько 1,5 млн селян.
1929 р., вересень — арешт визначних діячів української науки, культури й УАПЦ —за «належність» до вигаданої ОГПУ Спілки визволення України (СВУ) та Спілки української молоді (СУМ).
1929–1930 рр. — перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.
1930 р., 28–29 січня — Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду. Арешт митрополита М. Борецького.
1930 р., 9 (19) березня — Судовий процес у Харкові над 45 діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ — за належність до так званої Спілки визволення України (СВУ).
1932 р., 23 квітня — постанова ЦК ВКП (б) про ліквідацію місцевих літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.
1932–1933 рр. — організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, внаслідок якого загинуло щонайменше 8 млн українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.
1933 р. — самогубство декількох культурних діячів, зокрема й М Хвильового, як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.
1933 р. — погром українців на Кубані.
1934–1941 рр. — знищення архітектурно-культурних пам’яток у різних містах України, арешт і страта 80 відсотків української інтелігенції.
1934 р., 3–15 грудня — у зв’язку з убивством С. Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких — письменники Г. Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Влизько, І. Крушельницький та інші.
1936 р., жовтень — 1938 р., листопад — чергова чистка КП (б) У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»).
1937 р., листопад — масовий розстріл ув’язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20?річчя жовтневого перевороту).
1938 р. — сталінська постанова «Про обов’язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».
1938 р., 24 квітня — запровадження російської мови як обов’язкової в усіх школах України.
1939–1941 рр. — широкомасштабні репресії органів НКВД проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.
1941 р., січень — «Процес 59?ти» членів ОУН у Львові.
1946 р., 8–10 березня — ліквідація Греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.
1946 р., березень — закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й. Сліпим (ред: Й. Сліпого було засуджено до тяжких каторжних робіт у Сибіру, де він провів 18 років, відморозив ноги та став інвалідом. Його було звільнено лише завдяки особистому втручанню Папи Римського Івана XXIII та президента США Кеннеді).
1946 р., 24 серпня — постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у “Нарисі історії української літератури”», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець» (ця постанова була згодом підтверджена XVI з’їздом КП(б)У 25–26 січня 1949 р.)
1947 р., 3 березня — призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».
1949 р. — чергова «чистка» в КП(б)У у зв’язку з рішенням її XVI з’їзду 25–28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22?175 її членів).
1949 р., 28 серпня — скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з’їзді в Мукачевому.
1951 р., 2 липня — погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука і В. Василевської).
1954 р., 23–24 березня — XVIII з’їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Сибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952–1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис. осіб).
1954 р. 7 липня — таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.
1957–1961 рр. — посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів, семінарій).
1958 р., 12 листопада — постанова пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилене зросійщення України (зокрема, про необов’язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).
1959 р. 15 жовтня — убивство С. Бандери агентом КДБ Б. Сташинським.
1961 р., січень — закритий суд у Львові над членами Української робітничо-селянської спілки (Л. Лук’яненко, І. Кандиба, С. Вірун та ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу СРСР. Засудження Л. Лук’яненка до смертної кари.
1961 р., жовтень — прийняття КПРС XXII з’їздом нової її програми, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальше зросійщення союзних республік.
1962 р. — судовий процес над 20 членами Львівського Українського національного комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.
1963 р. — підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.