У День подвійного свята — 92?ї річниці проголошення Незалежности України від 22 січня 1918 року і 91-ї річниці Злуки двох держав 1919 року — політрада Української національної громади на чолі з лідером партії «Нова сила» Юрієм Збітнєвим організувала в Будинку кіно столиці форум громадських організацій з метою підготовки скликання зборів із всенародного обговорення нової Конституції України. Велична мета цілком відповідала визначним датам. Для досягнення бажаного результату на всеукраїнському рівні в Києві раніше (невідомо коли і ким) був створений за активної участи генерала О. Скипальського Оргкомітет з підготовки до таких зборів, який, згідно з оприлюдненим порядком денним, планувалося розширити з одночасним формуванням робочих комісій. Все, як і годиться на велелюдних громадських зібраннях з неабияким політичним завданням: скликати з усіх областей України повноважних народних представників для прийняття нової Конституції. Як не згадати скликання Генеральних штатів революційної Франції 1789 року, коли королівська влада не допустила проведення зборів у Версалі, заявивши: «Версаль на ремонті!». Це разом з крилатим більшовицьким «Караул устал!» розбурхало суспільні сили, що потрясли світ. Зневажлива оцінка організованої громади тяжко обійшлась тогочасним владам
Українським національним силам сьогодення, на відміну від їхніх могутніх попередників — Франції і Росії, — ніщо не загрожувало: основною рисою теперішніх рушіїв історії виявилась… відсутність та безпомічність організованости. Після трьох годин зборів один із дотепних учасників запитав з трибуни: скільки організаторів грандіозного заходу залишилося в залі серед нечисленного кворуму після перерви? З’ясувалося, що, окрім ведучого зборів, — жодного! Весь склад великої президії подався з холодного залу до теплого борщу на власній кухні! Великим тиранам і диктаторам відтепер ніщо не загрожує: весь склад президії «устал»!
На цьому годилося б поставити крапку і забути, якби не багато представників громадських організацій, які з надією відгукнулась на заклик — створити нову Конституцію України. На що сподівалась громада? Якнайменше — на прийняття рішення з цього питання у формі резолюції зборів, яка б пояснила суспільству необхідність заміни (а не «зміни») чинної Конституції. Але, як зазначив промовець, — ані протоколу, ані протоколіста. Звичне «випускання пари», все — як у старому анекдоті, пішло «на свисток».
А як же «розширення складу комітету», а як же «створення і укомплектування робочих комісій»? Подумати тільки! — з організаційної роботи, з безпеки, з юридичного забезпечення, з фінансування програми, зі зв’язків із регіонами, зі зв’язків із громадськістю та ЗМІ!
Грандіозна підготовка до генерального штурму!
Виконана лише одна програма — засоби масової інформації: були дві телекамери. Дали інтерв’ю — додали до ефіру чергову «великих слів велику силу» (Т. Шевченко), яку залюбки переглянули ввечері на телеекрані. Все.
Самозакохана мізерія.
Та, попри безпорадність організаторів зборів, нагальна проблема залишилась: незаконність чинної Конституції. Хто обговорював і приймав цю Конституцію? Відповідь: «вузьке коло спеціалістів». Воно ж і переробляло десь там — «поза городами» — ОсновнийЗакон України, і таким чином президентсько-парламентська державастала парламентсько-президентською республікою. А якщо треба буде, то переробить на що завгодно, аби лишень утримати владу. Так робила КПРС. Тому суспільство і проковтнуло звичну ідеологічну поживу, кинуту згори, загорнуту в законодавчий папір із визначенням народу як «єдиного суверена влади» з правом схвалювати або відхиляти конституційний проект та здійснювати доповнення. Безглуздість окремих положень сучасної Конституції породжує в суспільстві протистояння і всепоглинаючу боротьбу кланів. З доброго дива, наприклад, Верховна Рада, крім притаманної їй функції ухвалювати похідні від Конституції закони, наділена ще й «правом» призначати та знімати посадових осіб, що є правом виконавчої влади, а обидві ще й формують третю гілку влади — судову. Більшого безглуздя годі й придумати. Замість збалансованости і взаємних противаг трьох гілок влади в Конституцію України високочолі мислителі заклали бомбу взаємного знищення і протиборства.
Народні, а тепер — за новим виборчим законом — партійні депутати, обираються «всліпу», наче при грі в «очко», а перед самими президентськими виборами латають та перероблюють закони про вибори залежно від того, «чия взяла». Депутати самі собі встановлюють разом із «державними службовцями» (витвір народного слуги Мороза, якому і годиться бути, яко слузі, у передпокої!) захмарні зарплати, тримаючи у суворій таємниці розмір найбільших в Україні зарплат і відповідно пенсій, не забуваючи при цьому гірко ридати над мізерними пенсіями і заробітками власних виборців. Верховна Рада порпається в Конституції, як посудомийка на кухні з брудним посудом, кожного разу підганяючи «непорушний» Основний Закон під потреби найбільшого і зажерливого клану партдепутатів — ось нагорода людям за дотримання законности й участи у безумовно чесних виборах. Ні, в новій Конституції ми обиратимемо самі всі три незалежні, але збалансовані, гілки влади, ми закладемо в Конституції у процентному відношенні шкалу найменшої і найбільшої зарплати і пенсії, ми будемо обирати і відкликати лише конкретних депутатів, виборчий закон буде зафіксований раз і назавжди в новій Конституції, яку обговоримо і схвалимо ми самі — громадяни! І головне — заборонимо Верховній Раді щодня міняти статті Конституції залежно від перемоги тієї чи тієї фракції. Змінити одну статтю Конституції можна буде лише обговорюючи її протягом року з наступним референдумом, а не у сесійній залі під кулачний бій депутатів. Для цього громадяни мають усвідомити: Конституцію ухвалюють народні збори, а не Верховна чи якась інша «захмарна рада»! А делегатам цих зборів буде заборонено обиратись до Законодавчого корпусу (Верховної Ради), щоб не приймали закони Конституції «під себе» (досвід Національних зборів Великої Французької революції).
І ще одне: ми визнаємо єдину Незалежність України — від 22 січня 1918 року, проголошену Четвертим Універсалом законного Уряду УНР — Центральною Радою, закони якої ніхто не скасовував і яка не уповноважувала Верховну Раду УРСР — орган окупаційної московської влади — затверджувати уже затверджене — Незалежність і державні символи: Гімн «Ще не вмерла…», Герб «Тризуб», блакитно-жовтий національний стяг.
Тож для народного волевиявлення зі створення нового Основного Закону залишилось зовсім небагато — за великим задумом «розширеного і доповненого Оргкомітету скликати всеукраїнські збори з обговорення нової Конституції України.
Олесь ГРИБ